Текст: Винсент Тулянкин
Редактура: Ли, Акрил
Перевод на украинский: Акрил
25 мая — День депатологизации трансгендерности
(текст українською нижче)
В этот день в 2019 году ВОЗ приняла МКБ-11, в которой трансгендерность была исключена из психиатрического раздела. Транс*активист Винсент Тулянкин рассказывает о трансфобных тенденциях и ожиданиях насчет применения МКБ-11 в регионе КЦАВЕ.
Война стала катализатором для проявлений трансфобии, которые существовали и ранее. Словно хищник, который сидел в засаде и ждал возможности напасть, праворадикальное и консервативное сообщество готовилось к тому, чтобы в смутные времена выдвинуть дискриминационные законопроекты.
Транс* и небинарные люди по экономическим и политическим причинам покидают свои родные страны, спасаются от войны или ее последствий. В европейских странах они сталкиваются с различными сложностями: барьеры при доступе к медицинской помощи, нехватка гормонов, документы, подтверждающие транс*статус, оказываются непригодны — и, конечно же, страдает ментальное здоровье.
Становится понятно, почему система плохо справляется с запросами от транс*мигранто_к. Если бы процедура юридического признания гендера была основана на самоопределении, т.е. имела бы меньше барьеров, то транс*людям было бы проще получать помощь, гормональную поддержку как минимум.
В настоящий момент у транс* и небинарных людей из Украины нет гарантий по пересечению границы, особенно у людей с мужским гендерным маркером в паспорте. Помощь транс*людям в Украине в условиях войны возложена на плечи активисто_к, которые отвечают на запросы сообщества, находясь внутри страны или за ее пределами.
Если взглянуть на тенденции в правозащитной сфере, то за последние два года в России было выдвинуто несколько трансфобных законопроектов, в том числе об отмене юридической процедуры признания гендера. Сегодня голоса антигендерного движения раздаются наглее и громче, в то время как российские ЛГБТ+ организации признаются «иностранными агентами». Эта ситуация, подобно кругам от брошенного в воду камня, может распространиться по соседним странам и коснуться транс*сообществ в регионе КЦАВЕ.
Транс*активист_ки в регионе КЦАВЕ возлагают большие надежды на принятие МКБ-11. Они надеются, что принятая классификация станет своеобразным щитом от посягательств на их права. Инициативные группы и отдельные активист_ки прикладывают много усилий для планирования работы с предполагаемыми рисками и опасностями, которые могут возникнуть на пути имплементации документа. Активист_ки понимают, что их ждет много адвокационной работы, тем не менее, они смотрят на будущее оптимистично — главное, чтобы закончилась война.
25 травня – День депатологізації трансгендерності
(текст на русском выше)
Цього дня у 2019 році ВООЗ прийняла МКХ-11, у якій трансгендерність була виключена із психіатричного розділу. Транс*активіст Вінсент Тулянкін розповідає про трансфобні тенденції та очікування щодо застосування МКБ-11 у регіоні КЦАСЄ.
Війна стала каталізатором для проявів трансфобії, які існували й раніше. Немов хижак, який сидів у засідці та чекав на можливість напасти, праворадикальна і консервативна спільнота готувалася до того, щоб у смутні часи висунути дискримінаційні законопроєкти.
Транс* та небінарні люди з економічних та політичних причин залишають свої рідні країни, рятуються від війни чи її наслідків. У європейських країнах вони зіткнулися з різними складнощами: бар’єри при доступі до медичної допомоги, брак гормонів, документи, що підтверджують транс*статус, виявляються непридатними — і, звичайно ж, страждає ментальне здоров’я.
Стає зрозуміло, чому система погано справляється із запитами від транс*мігранто_к. Якби процедура юридичного визнання гендера ґрунтувалася на самовизначенні, тобто. мала б менше бар’єрів, то транс*людям було б простіше отримувати допомогу, гормональну підтримку як мінімум.
Наразі у транс* та небінарних людей з України немає гарантій щодо перетину кордону, особливо у людей з чоловічим ґендерним маркером у паспорті. Допомога транс*людям в Україні в умовах війни покладена на плечі активіст_ок, які відповідають на запити спільноти, що перебувають в країні або за її межами.
Якщо поглянути на тенденції у правозахисній сфері, то за останні два роки в Росії було висунуто кілька трансфобних законопроектів, у тому числі щодо скасування юридичної процедури визнання гендеру. Нині голоси антигендерного руху лунають нахабніше і голосніше, тоді як російські ЛГБТ+ організації визнаються «іноземними агентами». Ця ситуація, подібно до кіл від кинутого у воду каменю, може поширитися по сусідніх країнах і торкнутися транс-спільнот у регіоні КЦАСЄ.
Транс*активіст_ки у регіоні КЦАСЄ покладають великі надії на прийняття МКХ-11. Вони сподіваються, що прийнята класифікація стане своєрідним щитом від зазіхань на їхні права. Ініціативні групи та окремі активіст_ки докладають багато зусиль для планування роботи з передбачуваними ризиками та загрозами, які можуть виникнути на шляху імплементації документа. Активіст_ки розуміють, що на них чекає багато адвокаційної роботи. Проте вони дивляться на майбутнє оптимістично — головне, щоб закінчилася війна.